Зворушує мелодія скорботи.

В уяві 33-ій постає.

Незримий відчуваю дотик

Трагедії, що всі думки снує.

Щаслива, бо не бачила я лиха,

Не бачила, як просто на очах

Від голоду вмирає тихо-тихо

Дитя мале у мами на руках.

А смерть-сновида знов людей чатує,

Тенета розставляє смертні скрізь.

Нещадний голод селами лютує,

Вмивається в гіркому морі сліз.

Давно не чути голосу людського,

Ні кішки, ні собак нема ніде.

Горобчики цвірінькають довкола,

Та око зголодніле їх знайде…

- У чому винні Ви, старенька мати?

- Чому голодне стихло немовля?

Хто відповідь правдиву зможе дати?

Лиш пам'ять серця з болем промовля:

- Могли б вони ще жити і творити,

Вітчизну прославляти у віках.

Та голод неможливо припинити,

Якщо він «запланований в верхах».

Ніде нехай такого більш не буде!

Хай день новий життя несе нове.

Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!

В достатку Україна хай живе!

Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років.

Вшанувати пам'ять жертв Голодомору в умовах карантинних обмежень можна традиційною хвилиною мовчання о 16:00, 28 листопада, а також запаливши на підвіконнях своїх осель свічку